?

Log in

No account? Create an account
Originally posted by nikitanik at Василь Стус, змертвихвсталі, неологізм

Василь Стус, поезія "Довкола мене – цвинтар душ":
Свіча горить.Горить свіча –
а спробуй, відшукай людину
на всю велику Україну,
де навІть під час
останнього Страшного суду
покинуть яму змертвихвсталі,
а ці – ще спатимуть – і далі.
*********

Виникає запитання: чи є Василь Стус автором цього слова "змертвихвсталі", чи хтось вживав це слово до нього?

Додано: так, це переклад з польської.
**************************
Ще одна цитата Стуса:
"Десять сніжнів, зо два брудні -
це і літо і зима.
Ой і роки ж замарудні,
розтриклята Колима!"

Сніжень (сьніжень) - це грудень білоруською мовою.
Ну а брудень  - 100% неологізм (?)
— Ким же ви починали війну? — спитав майстер у Валерія Максимовича.

А вони усміхнулися та й кажуть:

— Сержантом. Ми, українці, кажуть, усі потенціальні сержанти, бо любимо так, щоб і командувати трохи, і підчинятись...

Майстер як засміється та головою кив, кив... І хлопці засміялися, хоч і не зрозуміли: як це — потенціальний?

Григір Тютюнник, "Смерть кавалера" (гл.ІІ)

http://pilipyurik.com/index.php?Itemid=70&catid=57%3A2010-09-08-08-44-38&id=478%3A2012-01-10-06-59-55&option=com_content&view=article&limitstart=2
Це найвідоміша пісня цього французького шансоньє. Досить складний для перекладу виявився текст...

З часом...
З часом, воно все проходить.

Забуваєш обличчя, забувається голос,
Коли серце більше не б'ється - не варто ще далі шукати,
Залиш все як є, і так добре

З часом...
З часом, воно все проходить.

Та, яку ти обожнював, шукав під дощем,
Угадував - по відведеному погляду,
Поміж слів, між рядків і під ґримом фальшивої клятви -
Вона  йде провести десь ніч...
З часом усе це зникає

З часом...
З часом, воно все проходить.

Навіть найкращий спогад - ось, маєш одну з цих пик
В універмазі "Риюсь" у відділі смерті в суботу
Увечері, коли ніжність пішла десь сама

З часом...
З часом, воно все проходить.

Та, що їй довірявся за абищо, за так,
Віддавав і пусте, і скарби,
Задля неї і душу продав би за безцінь,
Плазував перед нею, як пес...
З часом, воно вже нормально

З часом...
З часом, воно все проходить.

Забуваєш жагу, і забуваєш голоси
Що тихенько звучали до тебе словами простих людей:
"Не затримуйся пізно, а головне - не застудись"

З часом...
З часом, воно все проходить.

І відчуваєш себе старою шкапою,
І замерзаєш у випадковому ліжку,
І почуваєшся самотнім, мабуть, але спокійним,
І розумієш - втрачені роки тебе обдурили,
Тоді вже дійсно -
З часом... не любиш більше

Read more...Collapse )
бо це найкращий спосіб вшанувати Поета. Сьогодні - поезія з циклу "В казематі" (вірші цього циклу були написані в казематі «Третього відділу» в Петербурзі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства між 17 квітням і 30 травням 1847 р.) http://litopys.org.ua/shevchenko/shev201.htm
Цей вірш не про героїв.
Поет таврує запроданця гетьмана і братовбивців, яких не приймає земля...

За байраком байрак,
А там степ та могила.
Із могили козак
Встає сивий, похилий.
Встає сам уночі,
Іде в степ, а йдучи
Співа, сумно співає:

“Наносили землі
Та й додому пішли,
І ніхто не згадає.
Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти.
По своїй по землі
Свою кров розлили
І зарізали брата.
Крові брата впились
І отут полягли
У могилі заклятій”.

Та й замовк, зажуривсь
І на спис похиливсь.
Став на самій могилі,
На Дніпро позирав,
Тяжко плакав, ридав,
Сині хвилі голосили.
З-за Дніпра із села
Луна гаєм гула,
Треті півні співали.
Провалився козак,
Стрепенувся байрак,
А могила застогнала.

Ми восени таки похожі
Хоч капельку на образ божий,
Звичайне, що не всі, а так,
Хоч деякі.
Крутий байрак,
Неначе циган чорний, голий,
В діброві вбитий або спить.
А по долині, по роздоллі
Із степу перекотиполе
Рудим ягняточком біжить
До річечки собі напитись.
А річечка його взяла
Та в Дніпр широкий понесла,
А Дніпр у море, на край світа
Билину море покотило
Та й кинуло на чужині.
І жаль тобі її стане,
Малої билини.
Підеш собі, зажурившись,
Гаєм по долині;
Гай шепоче, гнуться лози
В яру при дорозі,
Думи душу осідають,
І капають сльози.
І хочеться сповідатись,
Серце розповити,
І хочеться... Боже милий!
Як хочеться жити,
І любити твою правду,
І весь світ обняти!

Благо тобі, друже-брате,
Як є в тебе хата.
Благо тобі, як у хаті
Є з ким розмовляти.
Хоч дитина немовляща,
І воно вгадав
Твої думи веселії...
Сам бог розмовляє
Непорочними устами.

А тобі, мій одинокий,
Мій друже єдиний,
Горе тобі на чужині
Та на самотині.
Хто з тобою заговорить,
Привітає, гляне?..
Кругом тебе простяглася
Трупом бездиханним
Помарнілая пустиня,
Кинутая богом.

[Друга половина 1849,
Косарал]

Profile

ілюзія
nikitanik
nikitanik

Latest Month

August 2016
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner